Тому не можна критикувати маленьких художників. Часто мами і тата дорікають своєму малюкові: «Що це ти будинок такий кособоким намалював?» Або «Чому на твоїй картинці у мами зелене волосся і криве обличчя?» Подібні висловлювання можуть привести до того, що дитина взагалі перестане малювати і втратить можливість самовиражатися. Або буде намагатися малювати не те, що їй хочеться, а те, що повинно сподобатися мамі і татові. А це буде заважати його розвитку, тому що чужі штампи замінять спонтанну творчість.

Малювання - це не просто заняття для дощового дня. Це і розвиток фантазії, естетичного сприйняття і смаку, і тренування кисті (чим краще дитина володіє пальчиками, тим краще розвивається його мозок), і можливість виплеснути свої позитивні і негативні емоції.

Звертайте увагу дитини на знайомі предмети, явища, прислухайтеся до його реакції. Запропонуйте намалювати те, що він бачив: це кращий спосіб розвинути у малюка творче мислення. І не забувайте хвалити, батьківське заохочення - найкраща нагорода для маленького живописця.

Перші малюнки з'являються приблизно до віку трьох-чотирьох років: після двох років мислення дитини розвивається настільки, що дозволяє йому взаємодіяти з навколишнім світом на зовсім новому рівні - рівні знаків, що заміщають собою різноманітний навколишній світ.

Малювати можна по-різному: олівцем, пензликом, губкою і навіть пальцями!

Процес малювання пальцями допоможе розвинути у дитини з самого раннього віку почуття кольору, висловити емоційний стан.

Адже в самому юному віці, поки олівець і пензель ще не освоєні, дуже важко втриматися від творчих поривів. Приділіть увагу своєму малюкові, покажіть, як можна за допомогою нехитрих рухів зробити так, що на порожньому листочку паперу раптом, як за помахом чарівної палички, починає з'являтися якесь зображення. Ви навіть не уявляєте, наскільки це зацікавить Вашого малюка! Адже це будуть це одні з перших творінь, що створюються ним на цій землі! Це ж дуже цікаво тикати пальчиками в листочок і при цьому створювати безліч яскравих форм.

Методика малювання пальцями народилася в Римі для подолання специфічних проблем, що виникали в школі, де зустрічалися діти різних національностей, що говорять на різних мовах, і малювання пальцями повинно було стати таким методом самовираження, який би підходив всім і не залежав від вербалізації.

Малювання пальцями розвиває дрібну моторику, гнучкість пальців і м'язи рук, призводить до розкріпачення, усуває страхи, комплекси, розвиває упевненість в собі і товариськість, загострює відчуття.

Для малювання необхідний вологий аркуш паперу і набір фарб, а сам малюнок виконується пальцем, який занурюється у фарбу. У магазинах можна купити так звані пальчикові фарби. Вони безпечні для здоров'я малюків, оскільки не містять шкідливих компонентів. Тому, коли дитина в творчому пориві потягне пальчики в рот, мами можуть не хвилюватися. Цими фарбами можна малювати не тільки на папері, але й на картоні та склі. Вони не капають, не утворюють плям, легко змиваються зі скла і рук, їх можна легко відіпрати з одягу.

А спробуйте помалювати з вашою дитиною шматком буряків, вугілля, манною кашею (її можна пофарбувати соками або варенням), сметаною! Загалом, чимось, що залишає яскраві сліди на папері (крейдою або сметаною можна малювати на кольоровому або чорному папері). А ще краще, якщо дитина буде розмащувати «фарбу» пальцями і долонями, діти будуть у захваті від такої можливості. Цей творчий процес доставляє величезну радість дітям!

Пізніше можна спробувати малювати пензликом, губкою, олівцем. Це тільки додасть інтересу вашому малюку.

Але ж малювати можна й водою! А ви не знали? Є сучасні набори (килимок зі спеціальним фломастером), які дозволяють творити, використовуючи всього лише воду. Потім малюнок висихає і ... просто зникає. І можна малювати що-небудь нове!

Малювання як один з видів дитячої творчості гармонійно розвиває особистісні якості і розумові здібності дитини, сприяє розвитку дрібної моторики, а, отже, мови і розумових здібностей, інтелекту. У моменти освоєння техніки малюнка розвивається координація рук: дитячі пальчики стають більш сильними, спритними і умілими, дитина вчиться розрізняти відчуття від навколишніх предметів, їх фізичні властивості.

Малювання розвиває фантазію, самостійність, посидючість, у процесі створення малюнку у дітей виробляється рішучість і самостійність, оскільки вони самі вчаться приймати рішення.

Малювання є одним із способів пізнання світу, контакту з ним, сприяє розвитку пам'яті, посидючості, уваги. Формується здатність розрізняти кольори і відтінки, розмір і кількість.

Дитячий малюнок - дзеркало душі малюка.

Малювати можна по-різному: олівцем, пензликом, губкою і навіть пальцями!

Пізніше можна спробувати малювати пензликом, губкою, олівцем. Це тільки додасть інтересу вашому малюку.

Дитячі ігри в доросле життя

Чи замислювалися ви над тим, чому ні у однієї істоти на землі немає такого тривалого дитинства, як у людини? Тому, що усі тварини отримують силу і досвід через спадковість(інстинкт). Вони потребують тільки певної допомоги батьків, що б зміцніти і жити самостійно.

Перш ніж стати повноцінним членом суспільства, людині необхідно дозріти не лише фізично, але і духовно. Дитина повинна засвоїти досвід попередніх поколінь, засвоїти норми і правила існування людства. Для оволодіння таким багажем знань і умінь просто потрібне тривале дитинство, яке і властиве людині.

Малюк здатний з раннього дитинства розвивати свої сили і засвоювати "правила життя" через уяву і ігри, зміст яких узятий з реального дорослого життя(наслідування дорослих). Фантазії компенсують і допомагають долати дитині недосконалість мислення, нестачу життєвого досвіду і фізичної сили (на коні їздити дитина доки не вміє йому це не під силу і не доступно, уявляючи себе на вороному скакунові він скаче, осідлавши палицю). Ігри можуть бути плідними тільки тоді, коли дитина користується безневинним, безпечним матеріалом: готує обід з піску, будує будинок з кубиків, управляє іграшковим або уявним автомобілем па уявній автостраді, не піддаючи своє здоров'я і життя небезпеки.

За допомогою іграшок і уяви дитина будує світ, в якому безпечно може робити все що завгодно. У уявному світі для малюка доступна свобода і відкривається широкий психічний простір, де відбувається формування дорослої, самостійної людини.

Але дитина, неминуче, є об'єктом впливу батьків, вихователів, учителів і інших дорослих, які оточують його. Малюк пристосовується і підлаштовується під оточення, щоб зайняти в нім своє місце і досягти певного балансу. На жаль, в сучасному суспільстві матеріальні цінності домінують над моральними і духовними, тому все частіше дитяче уявлення про любов, добро, милосердя, справедливість, патріотизм спотворені і помилкові. За основну модель гри діти вибирають зброю, гроші і грубу силу. І це привід замислитися нам - дорослим, яким буде доросле життя наших дітей і наша старість, якого майбутнього ми хочемо для наших дітей. Адже його можна побачити вже сьогодні, спостерігаючи за безневинною грою малюка в «доросле життя».

Пам’ятка для батьків

Душевна скарбничка дитини працює безперервно, і чим вона молодша, тим незабутній вплив того , що ми в неї кидаємо.

Для того щоб не допустити глибокого розладу дитини з самою собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати її самооцінку або почуття самоцінності.

Як ми можемо це зробити?

· Безперечно приймати дитину.

· Активно слухати її переживання і потреби.

· Бувати ( читати, гратися, займатися) разом.

· Не втручатися в заняття дитини, з якими вона може впоратись сама.

· Допомагати, коли просить.

· Підтримувати успіхи.

· Ділитися своїми почуттями ( значить довіряти).

· Конструктивно вирішувати конфлікти.

· Використовувати у повсякденному спілкуванні привітні фрази: « Мені добре з тобою!; Я рада тебе бачити !Мені подобається як ти… та ін..»

· Обнімайте не менше ніж 4 рази, а краще по 8 раз на день.

Особливості адаптації дітей до умов дитячого закладу.

Проблема адаптації до умов дошкільного навчального закладу виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше поступає до ясел або дитячого садка. Для такої дитини незвичне все: відсутність близьких, незнайомі дорослі, велика кількість дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення тощо. Змінені звичні умови життя вимагають від дитини перебудови раніше сформованого стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя дитини в сім'ї і до 2—3 років стає досить усталеним. Така різка зміна звичних форм життя викликає, насамперед, нервово-психічне напруження, не завжди проходить без утруднень, а в деяких дітей супроводжується важкими емоційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть порушуватися сон, апетит, настрій, інколи підвищується температура тіла. У деяких може простежуватися тимчасова втрата мовлення, порушуватися раніше набуті позитивні навички.

Характери та тривалість адаптаційного періоду залежить від таких факторів, як:

• вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10—11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно легше пристосовуються до нових умов життя);

• стан здоров'я та рівень розвитку дитини (здорова, добре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);

• індивідуальні особливості дитини (значною мірою поведінка дитини залежить від типу нервової системи);

• рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу);

• досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до умов дошкільного закладу може проходити по-різному. Виділяються групи дітей з "легкою адаптацією", " адаптацією середньої важкості" та з " важкою адаптацією".

За "легкої адаптації" негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит та сон, вона мляво грається з іншими дітьми. Але під час подальшого звикання до нових умов усе це проходить протягом першого місяця перебування дитини в дитячому закладі.

За " адаптації середньої важкості"емоційний стан дитини нормалізується повільніше. Протягом першого місяця вона хворіє , як правило, на гострі респіраторні захворювання. хвороба триває 7-10 днів і завершується без будь - яких ускладнень.

За " важкої адаптації" емоційний стан дитини нормалізується досить повільно. Інколи цей процес триває кілька місяців. За цей період дитина або хворіє ще раз, часто зі значними ускладненнями, або виявляє стійкі порушення поведінки ( намагається сховатися, кудись вийти, сидить та кличе маму , тощо). У таких дітей простежується бурхлива негативна емоційна реакція і негативне ставлення до оточення дитячого закладу в перші дні, згодом ця поведінка змінюється в'ялим, байдужим станом.

Легку адаптацію і певною мірою адаптацію середньої важкості можна вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірність психоемоційних навантажень на організм дитини і потребує відповідної уваги як із боку вихователя й батьків дитини, так і з боку практичного психолога.

Можливі причини «важкої адаптації» дітей до умов дитячого закладу

Можливими причинами «важкої адаптації» можуть бути:

1. Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу.

Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування майбутніх змін. Часто батьки, відправивши дитину до дитячого садка, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Дитина внаслідок такого ставлення теж починає жаліти себе, вередує, відмовляється відвідувати дитячий садок. Нерідко батьки залякують дитину: «Не будеш слухатися — віддам до дитячого садка». Коли дитина починає відвідувати дитячий заклад, батьки погрожують залишити її в ньому, якщо вона не припинить плакати та вередувати. Подібні установки викликають у дитини страх перед дошкільним закладом та погіршують самопочуття в період звикання до незнайомого оточення. У деяких випадках дитина не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку і про те, що там на неї чекає. Це теж негативно впливає на процес адаптації.

2. Несформованність навичок самообслуговування.

У деяких сім'ях дорослі досить довго ставляться до дитини як до маленької, не хочуть або не вміють помічати, що вона стає дорослішою, занадто опікуються нею, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Інколи, бажаючи заощадити час, батьки поспішають нагодувати й одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних навичок.

3. Несформованність предметно - практичної діяльності дитини.

Несформованість у дитини практичної взаємодії з близькими людьми негативно впливає також на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем. Вихователь у дитячому закладі пропонує дитині діловий стиль спілкування, який відрізняється від емоційного, звичного для дитини в сім'ї. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвитку ситуативно-ділового спілкування (воно передбачає сумісні практичні дії з предметами), не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, не вміють активно долучатися до колективних ігор, довго адаптуються до умов дитячого закладу.

4. Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками.

Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з ровесниками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з однолітками з метою її безпеки — щоб запобігти можливим інфекційним захворюванням, ушкодженням, конфліктам, щоб дитина не спілкувалася з «поганими» дітьми тощо. Починаючи відвідувати дитячий садок, така дитина насторожено та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками, забирає іграшки в інших, тому що не вміє попросити; якщо іграшка одна, вона не може зачекати, поки інший пограється нею.

5. Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу.

У випадках, коли домашній режим і режим дитячого закладу кардинально відрізняються в часі та послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов життєдіяльності може відчувати психофізіологічний дискомфорт. Буває так: дитині пропонують поїсти, а вона не голодна; через деякий час у неї виникає почуття голоду і вона починає вередувати або майже засинає перед обідом, хоча перед цим, на прогулянці, плакала, тому що хотілося їсти. Інколи почуття голоду та втоми можуть збігатися і бути подвійним подразником. Фізіологічний дискомфорт призводить до емоційних зривів, нервового перенапруження, що спричинює психосоматичні захворювання.

6. Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем.

Відомо, що головна роль у період звикання дитини до нових мікросоціальних умов життя відводиться вихователю. На успішність адаптації впливають його інтенсивні педагогічні впливи з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється, виникає "важка адаптація", її причинами можуть бути: незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини; намагання вихователя якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення; вихователь авторитарний, вимогливий та суворий, рідко усміхається та жартує, карає за будь-які порушення. Під час спілкування з таким вихователем дитина постійно напружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливоостях, замикається в собі, відмовляється виконувати вимоги і навіть відвідувати дитячий садок.

УДАЧІ ВАМ І ДУШЕВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ!

shy;span style=

Жовті Води. ЗДО № 32

Батьківський лекторій

Дитячі ігри в доросле життя