У різних регіонах України існують деякі відмінності у святкуванні Святвечора. Однак скрізь є обряд приготування куті. Її називають багатою, оскільки готують дванадцять пісних страв, серед яких обов’язково мають бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею й капустою, вареники з картоплею, узвар. На Правобережжі кутю готують з пшениці, а на сході України — з ячменю, заправляючи тертим маком, горіхами, медом і узваром.

Здебільшого кутю підносить на покуть (місце під образами) хтось із чоловіків родини. Поруч умощують обжинковий сніп — дідух — символ майбутнього врожаю, а також узвар (відвар із сушених груш, яблук, слив, вишень тощо)

Після врочистого вечірнього богослужіння в церкві — коли на небосхилі з’явиться перша зірка — усією родиною сідають до столу. До святкової вечері, за українським звичаєм, запрошують бідних і самотніх. Разом з господарем присутні виголошують молитву за всіх померлих і живих родичів.

Кутю лишають на столі на ніч «для померлих предків», поклавши поруч ложки.

До прийняття християнства наші предки 25 грудня (7 січня за новим стилем) ушановували день зимового сонцестояння, який називали святом Коляди.

На перший день різдвяних свят починають колядувати діти, дорослі парубки та старші чоловіки, які ходять із зіркою та дзвоником. Усі колядники заходять на подвір“я кожної хати (часто й у саму хату), співають колядки.

Колись під час святок ходили по хатах з вертепом — пересувним ляльковим театром, який показував виставу на різдвяні євангельські сюжети. Існував і «живий» вертеп — народний театр костюмованих виконавців.